Форми роботи з казкою у груповому арт-терапевтичному процесі

1. Пригадування відомої казки (улюбленої, тієї, яка найбільше вразила, або першої, яка спала на думку) як привід для арт-терапевтичної роботи. Згадування про казку терапевтом являє собою по­рівняно легку терапевтичну інтервенцію. Завдан­ня згадати казку (як символічний текст) означає лише значеннєву глибину, на якій клієнтам пропонують працювати. Задувши казку, що спривла в пам’яті, клієнти самі вирішують, що малювати.

Як «посилений» варіант цієї форми долучення казки до арт-терапевтичної роботи можлива також візуалізація клієнтом обраного ним момен­ту (етапу розвитку) казки. При цьому діагнос­тичним є і вибір казки (вказує на загальний ха­рактер глибинної проблематики особистісного зростання клієнта), і вибір героя для ідентифі­кації, і обраний момент казки (звичайно, що відповідає сучасній ситуації особистісного роз­витку), і акценти, розставлені в малюнку, і про­казування образу. Ця неконцентрована форма долучення казки до арт-терапевтичного проце­су краща для студійних відкритих груп і тому широко застосовується. Нам вона знайома з арт-терапевтичної практики О.Вознесенської.

2. Звертання до певного казкового образу. Ро­бота з символічним образом (символістика — властивість виражати архетипи колективного не­свідомого — гарантується його приналежністю до жанру казки) орієнтує учасника групи на дея­ке коло глибинних проблем. Казка при цьому є символічним простором, що орієнтує клієнта. Така робота виправдана в аналітичних закритих групах. В арт-терапевтичній програмі О.Возне­сенської, присвяченій чоловічому і жіночому в структурі особистості, спосіб звертання до каз­ки саме такий.

3.Індивідуальне створення кажи. У груповій формі арт-терапії воно може бути домашнім зав­данням (утім, практика свідчить, що зазвичай, через зрозумілий опір, з цим завданням може впоратися не вся група). Методика «Ство­рення чарівної казки», створена в 1996 p., містить докладну схему екзистенціального тлумачення створюваного казкового тексту (зрозуміло, не єдино можливу, якщо казка — текст символіч­ний). Чарівна казка—жанр, який мовою образів описує шлях особистісного становлення клієнта. Індивідуально створений текст ближчий до гли­бинної проблематики особистісного зростання, ніж текст сприйнятої казки. Послідовна арт-терапевтична робота з образами і ситуаціями на­тягає між специфічно організованими спицями значеннєвого каркасу тонку емоційну тканину.

4. Спільне створення казки, як і створення спільного малюнка, є процесом, що об'єднує гру­пу. Специфіка казки задає ситуацію об'єднання на глибинних засадах — навколо процесу пошуку вирішення єдиної проблеми (екзистенціальне зна­чущої, атому такої, що стосується кожного учас­ника групи).

у техніці «Спільне створення казки» індиві­дуальна проблематика не виражена настільки докладно, як у створенні кожним казкарем свого тексту. Зате ключові моменти змісту, що виявля­ються в індивідуальному впливі на спільний текст (функція, яку виконує кожен казкар) свідчать про найбільш значущі для кожного з учасників групи сторони життєвої реальності, які вони актуалізують в умовах спілкування на гли­бинних символічних рівнях. Арт-терапевтичне опрацювання казкового матеріалу може бути орі­єнтоване на груповий процес—і здійснюватися за допомогою спільного малювання казки(це до­цільне, якщо текст казки дисгармонійний). Але частіше трапляється індивідуальна орієнтація. Можна запропонувати кожному казкареві окрес­лити свої внески в загальний текст, або—момен­ти казки, які викликали в них найяскравіші враження. так само як і ключові моменти сюжеті (тобто ресурсні, проблемні) [Пс. № 39, 2005. ст.17]

Так, Л.Г. Терлецькі радить використовувати казкотерапію як метод профілактики в наступних ситуаціях.

1. Коли люди відчувають яв ускладнення і розгубленість, особливо на початку роботи над собою.

2. Коли люди почувають себе з; надто напружено в групі.

3. Коли необхідно згуртувати групу.

4. Коли потрібно дати гру ь вибір, для того щоб налаштувати групу на ті чи інші проблеми і задачі роботи.

5. Коли потрібно активізувати взаємодію між учасниками групи.

6. Коли треба вивести людей з їхнього занурення у свої проблеми і спонукати до більш активної спільної роботи.

Перевагою ігор у казкотерапії є те, що вони забезпечують іншу систему координат, відмінну від системи координат, яка існує в ре­альному житті. У цій іншій системі може бути засвоєно й досліджено нові способи поведінки без тих наслідків, з якими пов'язано їх ви­користання в реальному житті. Ігри можуть надавати можливість для непрямого звертання до актуаль­них проблем, безпосереднє обго­ворення яких було б занадто боліс­ним. Вони можуть стати джерелом радощів й веселощів, будучи вод­ночас і серйозною справою.

Американський фольклорист С. Томпсон визначає казку як істо­рію певної довжини, в якій існує безліч мотивів й епізодів. Дія її відбу­вається в нереальному світі, в не­точно визначеному місці, де діють уявні герої. Цей світ наповнений ча­рівництвом. У цьому королівстві як би скромні герої перемагають своїх супротивників, завойовують коро­лівства і одружуються з принцеса­ми. Казка — це поетичне бачення людини і її ставлення до світу. Бага­то століть вона додавала сил і впев­неності тим, хто її слухав, тому що з неї йде внутрішня істина.

Б. Беттельхайм зазначає, що казка спирається на фантазію і що в ній існують дві площини — вона розважає і водночас розкриває несвідомі аспекти психіки. У казці ми визначаємо чотири істотні можли­вості: фантазувати; отямитися після глибокого горя; вижити в певних об­ставинах небезпеки; а головне — розважитися, отримати позитивні емоції. Усі ці чотири елементи відіграють важливу роль у психоте­рапії.

Казки несуть у собі як індивідуальність, так і універсальність. Уні­версальне, чи архетипічне, виконує захисну роль, коли важко залиши­тися віч-на-віч з особистими проблемами.

Казки— частина нашої історії культурна спадщина, яка може дати людям почуття безперервносі і спільності. Вони можуть також стати загальною крапкою відліку для учасників групи, якщо вони знають історію з дитинства. Казкотерапією люди займалися завжди, хоча і називали це інакше. У розвитку каз котерапії можна виділити чотири етапи. Характерним є те, що жоден із них не закінчується, поступаючись місцем новому, а знаменує початок наступного.

Перший етап казкотерапії — це усна народна творчість, джерело якої губиться у глибині століть, але сам процес усної (а пізніше й письмової) творчості продовжується до нині.

Другий етап казкотерапії - збирання і дослідження казок і міфів, у психологічному глибинному аспекті пов'язаний з іменами К Юнга, М-Л. фон Франц. Б. Беттель хейма, В. Проппа й інших. Термінологія психоаналізу також грунтується на міфах. Процес пізнання прихованого змісту казок і міфів продовжується й сьогодні.

Третій етап — психотехнічний Напевно, немає ні однієї педагогічної, психологічної й психотерапевтичної технології, в якій би к використовувався прийом «Склади казку». Сучасні практичні підходи застосовують казку як техніку, як підставу для психодіагностики, корекції та розвитку особистості.

Четвертий етап — інтегративний. Цей етап пов'язаний із формуванням концепції комплексно казкотерапії, з духовним підходом до казок, з розумінням казкотерапії як природно-доцільної, органічної для людського сприйняття виховної системи, перевіреної багатьма поколіннями наших предків.

Такі етапи казкотерапії виділяє Л.Терлецькі у своїй статті.

Сьогодні казкотерапія синтезує багато досягнень у психології, пе­дагогіці і філософії різних культур — усе це «упаковано» у казкову форму, у форму метафори і викори­стовує різні психотехнічні прийоми: аналіз, розповідь, створення, пере­писування, лялькотерапія, іміджтерапія, малювання, психодинамічні медитації, постановка казок і бага­то інших.

Казкотерапія — це терапія середовищем, особливо казковою обстановкою, в якій можуть прояви­тися потенційні якості особистості, щось нереалізоване; може матеріалізуватися мрія; а головне – виникає почуття захищеності й аромат таємниці.

Казкотерапія — це процес утворення зв'язку між казковими под­іями і поведінкою в реальному житті. Це процес перенесення казкових змістів у реальність.

Іноді людям складно пізнати ча­рівний світ природних .духів через недорозвиненість почуттів, не­здатність проникнути за межі гру­бих елементів реальності. За цими міркуваннями стоїть ідея натхнен­ності навколишнього світу. Чарів­ництво казок пов'язане з творчістю, творенням, вірою в добрі сили і нові можливості, воно не є ілюзорним: якщо ми входимо у світ казки як її герої, ми самі стаємо чарівниками і створюємо добро.

В. Каст (1989) вказувала на те, що в казках ми часто знаходимо рішення, які в дійсності здаються нереальними. Адже ми говоримо: «Це ж казка». І це зменшує занепо­коєння щодо майбутнього, що є - важливим і для сьогодення.

У казках можуть знайти симво­лічне вираження ті почуття, про які нам не подобається згадувати, про які важко говорити. Таким чином, ми отримуємо робочу дистанцію — маємо справу з власним образом, але водночас він є не тільки нашим особистим, оскільки ми ділимо його з іншими.

Сучасна казкотерапія створює, на нашу думку, своєрідну основу для розвитку оригінального, синтетичного напряму в арт-терапії, який варто називати як фольклорна арт-терапія. Цей напрям охоплює різні види народного мистецтва (декоративно-вжиткове, народний танець, усна народна творчість – казка, пісня, поема, дума), які творять своєрідний, епічний ментальності художньо-етичний прості у процесі профілактичного впливу.