На одному з балконів звичайної багатоповерхівки росли пречудові квіти – яскраві
за кольорами, пахучі, вони кидалися в око кожному, хто проходив повз будинок.
Та й не тільки проходив,а й пролітав. Одного дня пролітала повз наш славнозвісний
балкон маленька бджілка. Звісно, побачивши таку красу бджілка не втрималася і
залетіла на балкон, аби позбирати пилу-нектару з квіточок.
В той час у квартирі, якій належав балкон із квітами, був маленький Андрійко.
Він вже встиг приготувати шкільне завдання і вийшов на балкон, аби гукнути
друзів піти по морозиво. Гукнувши товаришів Андрійко вже було зібрався йти ,як
раптом побачив маленьку бджілку. Та, сумлінно працюючи лапками, потихеньку
збирала нектар, перелізаючи з квіточки на квіточку. "А ну, ходи сюди”, - тихо
сказав хлопчик і, схопивши велику скляну банку, що стояла поряд із
квітами, накрив нею бджілку. Не встигла маленька смугаста комаха й оговтатись,
як хлопчик закрив банку зверху кришкою і поніс у свою кімнату. Там поставив
банку із бджілкою всередині на стіл і пішов з хати: на дворі чекали друзі,
разом вони мали йти поласувати морозивом.
"Диви, мамо, - похвалися Андрійко мамі, коли та
прийшла з роботи. – кого я спіймав!”. Хлопчик весело простягнув мамі банку з
бджілкою всередині, де бідна комаха вже не намагалася літати і вирватися
назовні – бджілка мляво повзала по скляному дну. "Вона прилетіла на наш
балкон і повзала по твоїх квітках”, - пояснив Андрійко мамі. "То навіщо ж ти її
зловив та ще й у банці закрив, хіба вона щось погане з квітами зробила?” –
спитала мама. "Ні, але вона маленька і в мене ніколи не жила бджілка”. – гукнув
хлопчик. – Хай побуде в нас кілька днів”. Мама сіла поряд із сином і
зазирнула йому в очі. "По-перше, бджілка, як і людина, жива істота, а тому не
може жити у банці, - почала розповідь мама. – А по-друге, в цієї комашки теж є
мама, яка буде хвилюватися – куди пропала її дитина”. "Ти мусиш відпустити
бджілку”- , закінчила мама. "Але ж вона просто літала і гуляла, хай ще погуляє
в банці”, - відповів хлопчисько и міцно притиснув скляну посудину до себе.
"Бджілка ніколи не гуляє, сину”, - упевнено почала мама. Це одна з небагатьох
живих істот, яка постійно працює, збирає мед”. "Але ж в нас ціла банку меду,
хай погуляє, нам ще меду не треба!” -майже закричав хлопчик. "Мед завжди
потрібен, якщо не нам, то комусь іншому”, - відповідала мама, зняла кришку з
банки. І в ту ж секунду вже майже знесилена бджілка ратпом злетіла до стелі,
хутко розвернула і пирнула у відкрите вікно.
Наступного ранку Андрійко захворів – багато холодного морозива з їв. Мама
зробила хлопчику склянку горячого молока з медом, і доки хлопець ковта цілющий
напій додала: "Бачиш, сину. Як добре, що ми відпустили твою бджілку. Нам
знадобиться ще багато меду, аби вилікувати тебе. І назбирає його тобі саме
бджілка”.
