ТРЕН1НГ-СЕМІНАР 4
Бесіда «Гнів — поганий порадник»
У кожної людини в житті бувають такі ситуації, які викли¬кають гнів. І саме у гніві ми говоримо найбільше образливих слів. У професії вчителя таких ситуацій чимало. Та небагато хто з учителів знає, що зворотна сторона гніву — безпорад¬ність.
Поки ми знайдемо сили впоратись із ситуацією, наш гнів виривається назовні, завдаючи шкоди тим, хто поряд, і нам са¬мим. Але і придушувати гнів у собі не потрібно, бо він назавжди залишиться з нами. А накопичення таких негативних емоцій погано впливає на психіку. Потрібно навчитися розряджати гнів так, щоб не завдавати болю і собі, й іншим. Такі способи існують. Ми їх запишемо, і кожен спробує серед них знайти той, який допоможе йому: заняття фізкультурою, біг, підско¬ки, а також будь-яка фізична робота, душ, душевна розмова із друзями, медитація, гаряча ванна, масаж, написання гнівного листа, прослуховування музики тощо.
Психологічний коментар. Застосування на практиці запропо¬нованих порад сприяє вивільненню негативних емоцій, вдоско¬налює психофізіологічну саморегуляцію.
Для того, щоб збагатити педагогічний досвід учителів, виро¬бити вміння реагувати без лихослів'я у нестандартних умовах, ми винесли на обговорення реальні ситуації, в яких їхні колеги перейшли межу дозволеного.
Потрібно було проаналізувати поведінку вчителя та учня і запропонувати педагогічно доцільний вихід із ситуації. Ми взяли за приклад реальні випадки з життя, про які нам роз¬повіли студенти першого курсу одного з Вишів. Ми попро¬сили їх пригадати й описати ситуації зі шкільного життя, в яких би вони, або хтось із класу, або весь клас був ображе¬ний лихослів'ям учителя. Студенти описали «трагедії» свого шкільного життя. З їхніх сповідей з'ясувалося, що проблема (лихослів'я на адресу учня) існує і в сільських школах, і на¬віть... в університеті. Викладачі дозволяють собі говорити до студентів: «бидло», «гній», «дуби», «пеньки», «дурні». Вияв¬ляється цікава закономірність: імовірно, деякі вчителі вже своїм життєвим досвідом налаштовані на образи (вдома — грубощі, у школі — грубощі, у Виші — грубощі). Це класичний приклад вікарного навчання.
Наведемо приклад однієї шкільної історії, яка при обговорен¬ні на нашому тренінг-семінарі отримала цікаве продовження.
Студентка С. Найбільшою образою, яка була у моєму житті і яку я запам'ятала, була образа від класного керівника, її зазнала не лише я, але й мої однокласники. Ми завинили тим, що не належним чином підготувались до Свята квітів. За це вона ображала нас поганими словами: «дурні», «скоти», «дебіли» тощо. Найприкріше, що це свято ми готували впер¬ше, і готували самі (хоча навчалися лише у 5-му класі). Усі чекали, що вона нас похвалить, адже підготовка йшла довго і старанно!
При обговоренні ситуації вчителі зазначали, що педагогічна майстерність їхньої колеги низька, їй бракує такту, поваги до учнів.
Замість стабілізувати, вчитель може роками розхитувати психіку своїх вихованців. Викладач зарубіжної літератури І. Ю. розповіла таке...
І. Ю. У моїй педагогічній діяльності був подібний випадок, але закінчився він інакше. Я була класним керівником у четвер¬тому класі. Сталося так, що я захворіла, було погано із серцем. І моїм дітям довелося самим готуватись до конкурсу стіннівок, який був присвячений якійсь політичній даті. Я вийшла на роботу у день проведення конкурсу. Мої діти як могли, так і підготувались. Я їх підбадьорювала. Стіннівки оглядала завуч школи з комісією. Вона підійшла до нашої газети, прискіпливо її оглянула, а потім запропонувала мені разом із нею подивитися на інші. Потім знову підвела мене до нашої газети і сказала: «І ось це можна назвати підготовкою до конкурсу?». При сто¬ронніх вона мене так принизила, що ввечері в мене знову був серцевий напад.
Тест «Терпимість учителя»
Виберіть 1 із 3 варіантів розв'язання кожної ситуативної задачі.
1. Учень відволікається.
а) Негайно зауважую, одразу припиняю недисципліно-
ваність;
б) використовую непрямий вплив;
в) реагую не одразу, краще мати серйозні підстави для по-
карання.
2. Учень погано відповідає.
а) Ставлю оцінку, на яку він заслуговує;
б) даю відповісти іншого разу;
в) залишаю займатися після уроків.

3. Учень мене обманює.
а) Роблю вигляд, що не вірю;
б) не кваплюся реагувати, намагаюся зрозуміти дитину;
в) викриваю неправду перед класом.
Підрахуйте суму отриманих балів: варіанти «а» і «в» — 10 балш, «б» — 20. Ті, хто набрав 50 і більше балів, схильні до зважених, стратегічно виправданих рішень. У кого менше 50 — до репре¬сивних реакцій.
Вправа «Маленькому — захист»
Учителям пропонували уявити себе маленькою дитиною (5—6 років).
Психолог. Зазирніть глибоко в очі цьому малятку. Спробуй¬те побачити його тугу і зрозуміти, що це — туга за любов'ю. Простягніть руки і обійміть це маленьке дитинча, притуліть до своїх грудей. Скажіть, як сильно ви його любите. Скажіть, що ви захоплюєтесь його розумом: а якщо воно робить помилки, то це нічого, це трапляється з усіма... Пообіцяйте йому, що ви завжди прийдете на допомогу, якщо буде необхідно. Те¬пер нехай дитина стане маленькою, завбільшки з горошину. Покладіть її до себе у серце. Нехай вона буде там у найза-хишенішому і найзатишнішому куточку. Зробіть це ніжно і лагідно. Наповніть цей куточок блакиттю і запахом квітів. Відчуйте себе коханими. Щоразу, коли зазиратимете у своє серце і бачитимете маленьке обличчя своєї дитини, віддавай¬те їй всю вашу любов. Кажуть, у людському серці достатньо любові, щоб зігріти всю нашу Планету. Та спочатку давайте зігріємо самих себе.
Психологічний коментар. Ця вправа емоційно налаштовує на наступну.

Вправа «Моє дитинство»
Ведучий просив учителів розповісти найрадіснішу та най-сумнішу історію свого дитинства. Обговорення відбувалося, аби психологічно допомогти тим учителям, які мають у своєму досвіді психотравми дитинства.
Психологічний коментар. Вправа дає змогу «проговорити» у групі свої дитячі переживання, вислухати коментарі і поради колег, які сприяють звільненню від негативних емоційних пе¬реживань.